ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.09.2025 р. № 4875/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фермерського господарства (далі – Господарство) про надання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань оподаткування єдиного податку четвертої групи, мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно з інформації, наданої у зверненні засновником Господарства створено фермерське господарство на основі земельної ділянки, яка надана у постійне користування громадянину – фізичній особі (засновнику), з цільовим призначенням “Для ведення фермерського господарства”. У 2024 році за договором купівлі-продажу з розстроченням платежу на 10 років засновник придбав зазначену земельну ділянку у приватну власність у сільської ради. Згідно договору земельна ділянка надана з цільовим призначенням “Для ведення фермерського господарства” із забороною відчуження.

Господарство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може Господарство, яке по факту користується даною земельною ділянкою, включати її до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи (далі – Декларація) без договору оренди, так як укласти договір неможливо через обтяження – заборону відчуження.
2. Якщо земельний податок та МПЗ має платити власник, то в якому статусі засновник має користуватись земельною ділянкою, якщо він має відкрите фермерське господарство, де і є засновником,

Щодо першого та другого питань

Обсяг та зміст наданої у зверненні інформації про об’єкт оподаткування – земельну ділянку (відсутні копії акту на право постійного користування, договору купівлі-продажу, витяги з державного реєстру нерухомого майна, статутні документи Господарства та інше) є недостатнім для з’ясування усіх обставин справи та надання чіткої відповіді.

У зв’язку з цим надаємо роз’яснення загальних норм податкового законодавства щодо питань, які належать до компетенції ДПС.   

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств визначає Закон України від 19 червня 2003 року
№ 973-IV «Про фермерське господарство», зі змінами (далі – Закон № 973).

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону № 973 визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа – підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи – статуту, для господарства без статусу юридичної особи – договору (декларації) про створення фермерського господарства).

Згідно з ст. 8 Закону № 973 фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 12 Закону № 973 землі фермерського господарства можуть складатися із:

земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства на праві власності, користування;

земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина друга ст. 12 Закону № 973).

Тобто Закон № 973 визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству.

Таким чином, в залежності від оформлення правовідносин між учасниками та засновниками фермерського господарства, у відповідності до вимог цивільного та господарського законодавства, залежить і порядок оподаткування земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗКУ право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952 ).

Згідно з п. 2 частини першої ст. 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Тобто Закон № 973 визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи, статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до абзацу першого п. 292¹.1 ст. 292¹ Кодексу об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Враховуючи викладене, якщо передача права користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства у статутний капітал фермерського господарства оформлена та зареєстрована відповідно до законодавства, то права та обов’язки землекористування земельною ділянкою переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації таких прав.

Таким чином, об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування та оформлена відповідно до норм Закону № 1952.

Якщо права на земельні ділянки не зареєстровані відповідно до норм Закону № 1952, то площа таких земельних ділянок не є об’єктом оподаткування для платника єдиного податку четвертої групи. Такі земельні ділянки є об’єктами оподаткування у власника або користувача (відповідно до оформлення прав на земельні ділянки).

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу МПЗ – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 381.1.4 п. 38¹.1 ст. 38¹ Кодексу).

Згідно п. 38¹.3 ст. 38¹ Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.

При цьому, нормами п. 38¹.4 ст.38¹ Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Отже, якщо Господарство користується земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка перебуває у власності (постійному користуванні) фізичних осіб, без укладання договору оренди та/або відсутності державної реєстрації переходу такого права користування, то фізична особа – власник або користувач земельних ділянок сільськогосподарського призначення є платником МПЗ, яке нараховується їй контролюючим органом за місцем її податкової адреси.

МПЗ обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування (абзац другий пп. 170.14.3 п. 170.14 ст. 170 Кодексу).

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).